fbpx

УАМ в обличчях: як під час війни розпочати серійне виробництво, допомагати переселанцям і ТРО. Розповідає Антон Перваченко, співвласник меблевої фабрики «ViANT»

Війна прискорила випуск нової продукції

Бажаючи потрапити на сайт компанії «ViANT», ви не обминете заставки із спеціальною комерційною пропозицією, яка зʼявилася тут приблизно в кінці березня, коли компанія після виробничого колапсу перших місяців війни готувалася відновити на своїх потужностях у Білій Церкві випуск меблів. У кінці травня це вдалося. Суть пропозиції: меблева фабрика «ViANT» прагне не залишитися осторонь біди, через яку в цей важкий для країни час багатьом  українцям довелося, рятуючись, покинути свої домівки, тож може на своїх виробничих потужностях виробляти меблі для центрів розміщення біженців і переселенців, поставляючи їх за собівартістю.

Як повідомив співвласник компанії Антон Перваченко, така пропозиція знайшла відгук, і перші замовлення  на бюджетні ліжка у прийнятних для компанії обсягах вже почали виконуватися. Насправді спрацювало не так оголошення на сайті, як дали результат менеджерських  зусилля керівництва у пошуках клієнтів під таку, можна сказати, доброчинну до певної міри ініціативу білоцерківських меблярів. Хоча зверталися й до місцевої влади, аби допомогла реалізувати цю пропозицію меблярів, в Торгово-промислову палату. Сприяння, на жаль не отримали, тож довелося все робити самим: і перепрофільовувати виробництво під нову для компанії продукцію, й шукати замовників для неї.  

Щоправда, каже Антон, не виявилася  в цьому сенсі голослівною дирекція Української Асоціації Меблевиків, яка зорієнтувала, до кого можна звернутися з їхньою пропозицією.

– Відновили виробництво  – це означає, що обдзвонили штатних працівників, які були відправлені з кінця лютого у вимушену відпуску, довідавшись, хто вже є. Так само сконтавтувалися із клієнтами, перед якими мали ще довоєнні зобовʼязання. Почали меблярську роботу  не повним кадровим штатом, у міру надходження нових пропозицій його розширяючи. Зараз роботою зайнята десь   третина довоєнної кількості працівників.

Фабрика переорієнтовується на виробництво серійних меблів (раніше спеціалізувалися на індивідуальних проєктах).

– Через потребу такої швидкої переорієнтації виробництва не виникає проблем із потрібними матеріалами, комплектуючими, з дизайнерсько-конструкторською розробкою нових моделей серійних меблів?

– Суттєвих проблем не виникає, бо значна підготовка для  переходу на виробництво серійних меблів була проведена ще до війни. Але постійно висока завантаженість виконанням поточних замовлень, все не давала можливості підійти до реформування виробництва впритул, хоча моделі серійних меблів вже були розроблені і навіть вміщені в каталог продукції. І от війна примусила нас переходити на серійне виробництво, вже ні на тиждень не відкладаючи цього.

Що стосується меблевиробних матеріалів і комплектуючих, то з їхнім забезпеченням нестачі нема: вже на початок року, ще й не здогадуючись, в якій ситуації через місяць опиниться країна й компанія зокрема, ми були із достатніми запасами всього, що потрібно для роботи. Зараз вітчизняні виробники плитних матеріалів справді інформують про свої виробничі негаразди, але склади – принаймні  їхніх місцевих дилерів – заповнені плитами.

Щодо кадрів. Частина адміністративного персоналу все ще за кордоном, але такі працівники можуть виконувати свої обовʼязки віддалено. Деякі виробничники мобілізовані, але ми зберігаємо за ними їхні робочі місця. Поки нагальної потреби в повному штаті працівників нема, то ж відсутність мобілізованих  не є наразі відчутною. Довелося закрити  у столиці наш офіс продажів, перемістивши його на фабрику, в Білу Церкву. Тим більше, що дружина, котра якраз і відає в компанії продажами, зараз ще з дитиною за кордоном, – розповідає пан Антон.

Тут зробимо відступ від розповіді Антона, аби коротко проінформувати про історію компанії.  «ViAnt» – сімейний меблевий бізнес подружжя Перваченків, що знайшло відображення і в назві компанії  – Валентина й Антон. Спочатку, що часто трапляється, лише продавали гуртові  меблі, але згодом дійшли висновку, що вигідніше  продавати  меблі, створені самими, і 2007 року започаткувати меблярське виробництво, що стало вагомим кроком у розвитку сімейного бізнесу.

  Виробництво ліжок для біженців й постачання їх замовникам за собівартістю, мабуть, не єдине, чим компанія могла б допомогти країні у час всенародної біди?

– Деяку кількість спальних меблів ми безплатно передали на потреби місцевої тероборони. А ще несподівано виявився затребуваним скотч, яким ми послуговуємося на фабриці. Він у нас жовтий, в колір опізнавальних повʼязок на рукавах наших воїнів, тож вся місцева самооборона «ходила в нашому скотчі.

– Ще перед війною ваша компанія артикулювала експортні прагнення. Війна не змусила відмовитися від них чи відтермінувати до мирного часу?

– Ні, якраз перехід на виробництво стандартизованих меблів і сприяє таким  планам. Остаточно завершити цей перехід  хочемо до осені, адже оновлювати доводиться практично все, починаючи з відповідної документації, формування цінових параметрів тощо. Тим більше, це потрібно  для  набуття новими меблями експортних кондицій, бо саме їх і маємо намір продавати за кордон.

Share This: